Святково прибрана зала, на стінах пла­кати з висловами про мову, портрети письменників.

На сцені ведучі.

1-й ведучий

Рідна мово, росту я крізь тебе,

 Крізь родовища дум і краси.

Я курганом стою серед степу
 На кордоні сльози і роси.

Я прошитий травою густою,

Я промитий Дніпром до кісток.

Рідна мово, без тебе ніхто я,

Мов відірваний вітром листок.

                                                (П. Перебийніс)

2-й ведучий. Першим до нас приходить слово. З колисковою мате­ринською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. «Мама, тато, баба, льоля, киця»,— лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання словесності поши­рюються. Дитина спинається на ноги, пізнає день за днем десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, казка, пісня, хліб, сіль, вода, трава. З кожним сло­вом світ ширшає, розкриває свої принадні обрії... Світ — мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова...

3-й ведучий. У школі за допомо­гою слова відкриваємо таємничість і складність інших наук: історії, географії, біології, фізики, матема­тики та інших. Отже, словесність — початок усіх наук. Вона — джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.

4-й ведучий

.. Слова, слова... Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні;

Є терпеливі, є жорстокі й грізні,

Лукаві й чесні, мудрі і смішні... ;

Не грайся словом. Є святі слова,

 Що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди те слово — вічне і земне.

 За часом час нам світ перестилає.

Минуше все. Лиш слово не мине

І та любов, що смертю смерть долає.

1 -й ведучий. Слово посідає ваго­ме місце у житті людини, тому й користуватися ним треба вміти, щоб воно слугувало тобі сповна. Використання конкретного слова у певному стилі є стилістичною нормою, а сукупність загально­прийнятих правил, якими корис­туються мовці,— це літературна норма. Володіння нормами літера­турної мови свідчить про дотри­мання культури мовлення. Як же її досягти? Послухайте поради одного із учнів.

Культура мовлення

1.        Викладайте свої думки у логіч­ній послідовності, намагайтеся, щоб вони не суперечили одна одній. Подумки складіть план своєї відповіді за схемою: за­дум — основна думка — її роз­гортання — висновки.

2.        Формулюйте свої думки чітко і зрозуміло. Для цього користуй­теся поняттями й термінами, які вам знайомі, точно передають ці поняття, доречні у даному кон­тексті.

3.        Правильно ставте логічний наго­лос та наголоси у словах.

4.        Дотримуйтесь граматичних (від­мінкових, особових форм) та орфоепічних (вимовних) норм української літературної мови.

5.        Дбайте про чистоту мови, уни­кайте жаргонних, вульгарних слів і виразів, необгрунтованих повторень, зайвих слів.

6.        Стежте за побудовою речення, вислову, фрази. Давайте повні аргументовані відповіді.

 

7. Виразності й образності мовлен­ня досягайте умілим використай-ням багатозначних. синоніміч-них слів, фразеологічних сполу-чень.

8.        Говоріть виразно, у розмірено-му темпі, без надмірної міміки і зайвих жестів.

2-й ведучий. Ми прослухали з вами, як досягти культури літера­турного мовлення. Звичайно, такою мовою письменники пишуть тво­ри художньої літератури, та, шоС краще відобразити життя народу, митці використовують і живу роз­мовну мову, яку ми чуємо в побуті. Ось послухайте уривок із повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна».

Дійові особи: Сашко, баба, дід Захар.

Сашко. Погулявши коло бджіл, наївшись огіркових пуп'янків, натрапив я на моркву. Більш за все я чомусь любив моркву. Вона росла в нас рівними кучерявими рядоч­ками скрізь поміж огірків. Я огля­нувся, чи не дивиться хто. Вириваю одну — мала. Гичка велика, а сама морквина дрібненька і зовсім не солодка. Я за другу — ще тонша. Третю — тонка. А моркви захотіло­ся, аж тремчу весь! Перебрав я увесь ряд. Оглянувся — що робить? Тоді я посадив усю моркву назад: хай доростає, думаю, а сам подався далі шукати смачного.

Коли ж дивлюся: баба снує коло моркви, дідова мати. Я — бігом, куди ж його тікать?

Баба. Куди ти, бодай тобі ноги повсихали! Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки й ноги поламало! А бодай ти не виліз із того тютю­ну до хторого пришествія! Щоб ти   зів'яв  був,   невігласе,   як  отаморквочка зів'яла від твоїх каторж­них рук! Баба падає на коліна, молиться і гукає в саме небо:

—  Мати   божа,   царице   небесна, голубонько моя, побий його, не­вігласа,  святим своїм омофором.

Як повисмикував він з сирої землі і оту морковочку, повисмикуй йому  ручечки й ніжечки, поламай йому, свита владичеце, пальчики й сустав- чики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він ні зозулі святої, ні божого грому, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з'їли, та бодай його шашіль пото­чила.

Голубоньки мої святі, та щоб він же не бачив ні вашого пір'ячка святого і не чув вашого туркоту небесного! Щоб не вийшло з нього ні кравця, ні шевця, ні платника, ні молот­ника.

Сашко. Рятуватися треба, поки не пізно. Що ж його зробить? Піду на вулицю шанувати великих людей. Дід казав, що за це прощається багато усяких гріхів на тім світі. Піду знімати перед ними шапку й казати «здрастуйте».

На вулиці сидить дід Захар. Сашко підходить знімає шапку:

—  Здрастуйте, діду! — пішов далі.

«Мабуть, дід мене не помітив. Треба вернутися і сказати ще раз голос­ніше».

—  Здрастуйте, діду'— пішов далі, дід не подав голосу.

«Що його робить? Куди податись? На вулиці нікого. Піду ще до діда Захара».

—  Діду, здрастуйте! — голосно ска­зав і зняв шапку.

— Та йди під три чорти! Не дратуй мене, крутишся тут, нечистий вас носить,— розгнівався дід.

3-й ведучий. Та не завжди українці могли вільно розмовляти рідною  мовою. Погляньмо на відомості,  взяті з «Українського історичного і календаря». Відразу після Переяс­лавської ради царський уряд роз- почав наступ на українську духовність. Особливо нищівної наруги зазнала мова як головний чинник національної означеності.

4-й ведучий. XX століття при­несло нашій мові й культурі високі злети і найскладніші випробуван­ня. Ми знали український Ренесанс 20-х. Події цього періоду яскраво відображені у п'єсі Миколи Кулі-ша «Мина Мазайло». Переглянь­те уривок із цього твору, зробіть висновки (учитель підбирає уривок самостійно, враховуючи артистичні здібності учнів).

Ставиться постановка 5 яви із першої дії.

1-й ведучий. А чи часто ми гово­римо українською мовою? Чи знає­мо її настільки, щоб нас правильно зрозуміли; коли ми висловлюємо свою думку? Чи не були ви в такій ситуації, як оці дівчатка?

—  У мене завтра День народження. Мені пошили плаття з атласу.

—  З атласу? Та ти шо?

—  З атласу! Він такої рідкісної бі­лизни!

—  Білизни? Так з чого тобі плаття пошили: з білизни чи з атласу?

—- Та з атласу ж!

—  Не розумію — як можна пошити плаття з паперу?

—  З якого паперу? Якої білизни?

—  Ти ж сама кажеш.

—  Я кажу з шовку, а ти — з паперу.

1-й ведучий. Чи всі зрозуміли, про що говорили дівчатка? Якщо ні, то послухайте віршик.

Нас із братом зовні розрізняють Лише за наголосом, друже, Коли ж серйозно зіставляють, То бачать: схожі ми не дуже. Я — збірник карт географічних, Таблиць, малюнків ботанічних. Дорослий зна мене й дитина. Мій брат — відома всім тканина.

2-й ведучий. У процесі життя народу в нашій мові з'являються нові слова. Не завжди людина всти­гає опанувати нову лексику, тому не розуміє, про що йдеться, а інко­ли надмірне використання іншо­мовних слів робить нашу мову не зрозумілою.  Ось  послухайте розмову в кафе і зробіть для себе ви­сновки.

Гукаю собі у кафе офіціанта:

«Борщ український, будь ласка, подайте, склянку узвару й вареники з м'ясом».

«Пані, ну що ви... Кафе в нас сучасне! Стейк є в нас, гамбургер, чизбургер, піца,

(Що то він каже? І як воно їсться?)

«Фанта», «Міринда», є «Спрайт», «Кока-кола», Пийте «Бонакву». А ось «Пепсі-кола». Ще є солодощі — тільки для вас: «Ківі», «Пікнік», «Помаранч», «Снікерс», «Марс»...

(Може, він лається?) Прошу сідайте!» «Ой, щось погано... Водички подайте!»

(Хто його знає, чим він нагодує...) «Дякую. Вибачте. Завтра зайду я».

3-й ведучий. А інколи буває й так, що, живучи в Україні, люди соромляться української мови, не розмовляють нею, тому потрапля­ють у такі ситуації, як герої гуморе­сок Павла Глазового.

Послухайте гуморески Павла Глазо­вого «Кухлик» та «Турок».

4-й ведучий. Знати рідну мову— це не стільки обов'язок, скільки усвідомлення того, що ти — украї­нець, ти житель держави, яка зветь­ся Україною. Тож знай свою мову люби її, поважай. Ось кілька порад щодо вивчення української мови.

 

(Учні 5-го класу читають вірші).

1 -й учень

Якщо з українською мовою

В тебе, друже, не все гаразд.

Не вважай її примусовою,

 Полюби, як весною ряст.

2-й учень

Примусова тим, хто цурається

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній вимовляється,

Все, як пісня, в ній звучить.

3-й учень

І журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова у ній душа.

4-й учень

Просим учнів, до зубріння звичних;

Ви не бійтесь правил граматичних.

Є у кожного до мови хист,—

Не зубріть, а розумійте зміст.

 5-й учень

 Як зумієм правила ми з вами

Виражати власними словами,   

Знань одразу збільшиться за час,—

Вчитель просто не впізнає вас!

6-й учень

Боротьба за рідну мову —

                                        це не тільки боротьба,

Це викохування слова,

                                        добрий вибір і сівба.

Щоб від серця і до серця,

                                           від душі і до душі

 Потрапляли ці ядерця

                                        і приймалися усі.

Щоб ярились, квітували

                                         ці зерняточка малі

І щодня заполоняли простір

                                         рідної землі.

Щоб ніщо не заважало

                                        їм здійматися й цвісти,

Щоб будяччя чорне жало

                                      не вбивало ці ростки.

7-й учень

Буду я навчатись мови золотої...

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

8-Й учень

 Буду я навчатись мови-блискавиці

 В клекоті гарячім кованої криці,

В корневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової.

 9-й учень

Щоб людському щастю

дбанок свій надбати;

 Щоб раділа з мене Україна-мати,

Щоб не знався з кривдою,

не хиливсь під скрутою,

В гніві бився блисками,

а в любові — рутою.

3-й ведучий. Хто ж робить най­більший внесок у розвиток рідної мови? Звичайно, це письменники. Тому сьогодні ми принесли сим­волічний букет улюбленому пись­меннику.

Ми любим квіти дарувати,

 Й коли настане слушний час —

Все те, що хочемо сказати,

 Ці квіти висловлять за нас.

 

Учні по черзі виходять до великої вази і ставлять у неї квіти.

 

•     Лесі Українці — білу лілею як символ чистоти.

•     Ромашку — Олені Телізі за не­скореність.

•     Мак — юний цвіт, що не зга-са,— Василю Симоненку.

•     Котики верби — Марко Вовчок за жіночу ніжність і красу.

•     Троянду — любов святу — Воло­димиру Сосюрі за вірші про кохання.

•     Гвоздику — Олесю Гончару за оспівування героїв війни.

•     Нарцис — Олегу Ольжичу за гор­ду необачність.

•     Півонія —Ользі Кобилянській за багаторічне талановите життя.

•     Колоски — Олександру Довжен­ку за вірність рідній землі.

•     Терени — Остапу Вишні за їдку сатиру.

•     Калину — Василю Стусу за страждання на засланні.

•     Безсмертники — Тарасу Шев­ченку за вічність його творів, за живучість «Кобзаря»

•     Незабудки — Іванові Франку за оригінальність, неповторність, жанрову різноманітність його творів.

4-й ведучий. Ось таке у нас вийш­ло свято української писемності й мови. Хай щастить вам у вивченні мови, хай служить вона вам вірою і правдою. А завершимо ми свято «Молитвою абетковою»:

Аз молюся словом сим до Тебе,                                                                                                                                      Боже мій, що сотворив на світі                                                                                                                               Видимі й невидимі істоти.                                                                                                                                   Господи, пошли Свого на мене                                                                                                                             Духа, щоб зродив у серці Слово,                                                                                                                             Єжи буде для добра всім сущим                                                                                                                      Животворне Мудрістю Твоєю.                                                                                                                           Затверди Закон — ясний світильник                                                                                                                            І дорогу праведного Слова,                                                                                                                                          Й рід слов'янський сподоби хрещений,                                                                                                          Кротких тих, котрі людьми Твоїми                                                                                                                       Ласкою Твоєю нареклися,                                                                                                                                  Милості Твоєї просять.                                                                                                                                             Нам дай, Боже, всемогутнє Слово,                                                                                                                        Отче, Сину й Найсвятіший Духу,—                                                                                                                Прагнучи до Тебе допомоги,                                                                                                                                         Руки піднесу свої до неба:                                                                                                                                       Силу й мудрість дай Твою черпати,                                                                                                                        Тільки ж Ти даєш снагу достойним.                                                                                                                      Упаси нас, Боже, од спокуси,                                                                                                                         Фараонської важкої злоби,                                                                                                                             Херувимську мисль подай і розум,                                                                                                                          Царю наш Небесний, хочу славить                                                                                                                       Чудеса Твої предивні, вічні,                                                                                                                  Шестикрильної снаги спізнати,                                                                                                                            Щедре діло, Вчителем твориме,                                                                                                                            Юному й похилому доступне;                                                                                                                             Язиком новим хвалу воздати                                                                                                                                                І Отцю, і Сину, і Святому Духу,                                                                                                                                             І нині, і прісно, і на віки вічні амінь.

(Зі старослов'янської переклав Д. Білоус)